Міфологічна свідомість людей традиційного сусп-ва була тісно пов’язана з вірою у перехідні напівдемонічні істоти — людей, які мали людську подобу і жили серед людей, але в той самий час містили в собі і демонічну природу. Їхня гол. відмінність від «знаючих» людей полягала в тому, що «непрості» мали контакти з надприродними силами і періодично входили до потойбіччя, але верталися в людський світ, якому вони належали. А напівдемонічні істоти за своєю сутністю належали двом світам.Відьмою вважалася жінка, наділена чаклунськими здібностями від природи, або та, яка навчилася чаклувати. В.Антонович зазначав, що на території України говорити про процеси над відьмами, що були характерні для Європи, можна лише починаючи з кінця 17 — 1-ї пол. 18 ст. Він пояснював таку пізню увагу до відьом у нас тим, що до кінця 18 ст. демонологія як система уявлень у нар. свідомості не існувала.
За традиційними уявленнями українців, існували відьми двох категорій: «природні» («родимі», «родинні», «рожденні», «з роду») та «вчені» («навчені», «по ділу»). Перші, як правило, відрізнялися наявністю хвоста. Вірили, що всі відьми могли перетворюватись на різних тварин та речі. Зокрема, вони перекидались на собаку, кішку, птаха, кобилу, корову, клубок, копицю сіна, голку, вихор, колесо тощо. Родимі відьми вважалися ніби не винними у своєму гріху, на відміну від відьом учених, якими ставали свідомо. Вірили, що родима відьма багато знає, але не шкодить і навіть може допомагати людям. Вона могла зробити шкоду і відробити зроблене. Вірили, що тільки навчені відьми крали росу, а також зірки, які вони складали в глечики. Побутувало вірування, що вони затримують дощ і насилають посуху, а під час весілля перетворюють весільні поїзди на вовків. Проте загальною, найпоширенішою на всій території України функцією відьми було і є відбирання молока у корів. Фіксувалися різні варіації цього мотиву. На Гуцульщині, напр., існувала категорія жінок і чоловіків, які «спеціалізувалися» виключно на доїнні чужих корів та здійсненні порчі худоби. Їх називали чередінницями і чароділницями (відповідно чередінник і чароділник). Ще однією типовою дією відьом вважалося створення «закруток» («заломів»). Вони траплялися в лісі, садку, городі, але частіше в полі на злаках. Відьми робили закрутки на смерть, на хворобу, на падіння худоби, на збитки. Робилося це до сходу або після заходу сонця, стеблини закручувалися лівою рукою проти сонця («від лукавого»). Якщо людина викошувала закрутку разом із травою або торкалась її, то в неї «крутили» руки і ноги, були сильні болі в животі.
Часто постаті відьом і чарівниць (чарівників) зливаються в один образ, та насправді ці образи, хоч і стоять в одному семантичному ряду, не є тотожними. Чарівниці також поділялися на дві категорії: вроджені та навчені. Вроджена чарівниця робила добро і зло людям, дивлячись, під якою планетою вона народилася, а навчена — та, що уклала угоду з чортом, — мала робити тільки зло. Чарівниця за допомогою зілля та заклинань могла заважати людині в усіх справах: могла роз’єднати сім’ю, займатися любовною магією, погіршувати здоров’я, спричинити смерть чи, навпаки, привертати вдачу. Чарівниця діяла із власної вигоди та бажання, а діяльність відьом мала більш визначений характер: вони мусили робити те, що передбачала їм їхня природа. Однак у деяких регіонах постаті чарівниці та відьми не диференціювалися. Так, на Прикарпатті вірили, що чарівниця відбирає молоко у корів, збирає росу і може перекидатися на кота, собаку, клубок.