Чорт

Складним для вивчення образом є чорт. Це істота суперечлива, неоднозначна та поліфункціональна. Чорт — образ пізнього походження, і уявлення про нього тісно пов’язані з бібл. та середньовічно-європ. розумінням, також з апокрифічними впливами. За апокрифічною легендою, яка побутувала в різних варіантах, люди вірили, що чорти постали із крапель від руки першого чорта, який існував перед створенням світу. Вони повстали проти Бога, і той скинув їх з Неба. Вони впали на землю і стали чортами — лісовими, водяними, болотяними тощо. Якщо вдивитися у постать чорта в нар. віруваннях, ми не знайдемо в ньому ознак демонічного духа зла, яким він змальовується у догматичній традиції. Його не ототожнюють з образом грішного янгола, віра в якого пов’язана з міфом про суперечку Бога і Сатани, він є бісом, близьким до людської щоденності. Поряд із цим чорт міг виступати співтворцем Бога в етіологічних легендах. У різних випадках чорт брав участь у деміургічній діяльності Бога, навіть виконуючи Його доручення, проте він завжди робив це нечесно і дбаючи тільки про свою користь. Побутувало уявлення, що чорт створив також деякі ремесла і заняття, а саме: ковальство, млин, скрипку, горілку, тютюн, корчму, віз, люльку.

У нар. лексиконі чорт, на відміну від ін. міфологічних персонажів, мав багато означень. Зокрема, в гуцульських уявленнях існувала ієрархія чортів. Найстаршим у ній був арідник, якого називали ще «триюда», «юда», «сатана», «ірод», «біда». Підвладними йому вважалися дідьки, біси, щезники. За Н.Хобзей, слово «чорт» належало до табуйованих, тому в карпатських говірках воно мало велику кількість евфемізмів. Напр., «тот», «тот, шо у скалі», «він — цураха му», «тот — скаменів би», «тот з ріжками» тощо. Поширеним на укр. теренах був займенник «він» на позначення чорта.

Чорта, за нар. переконаннями, можна було побачити в різних іпостасях. Найчастіше його уявляли в антропоморфному вигляді, проте з деякими зооморфними деталями. Для жителів Полісся вирішальною ознакою для розпізнання чорта була наявність капелюха та костюма міського крою. Говорили, що чорти показуються в таких капелюхах, «як колись французи носили»; в жовтих чобітках; у чорному пальто із блискучими ґудзиками тощо. Подібно на Волині вірили, що чорт одягнений у плаття нім. крою і на голові в нього високий капелюх. Приховуючи свій вигляд, чорти одягалися саме в «панський» (тобто «чужий») одяг і розмовляли «чужою» мовою. Проте в чорта навіть при його антропоморфічних перетвореннях були не людські ноги. Найчастіше вони були гусячими, кінськими, або одна нога — куряча, друга — кінська. Впізнати чорта можна було і за тим, що він міг бути кульгавим чи кривим на одне око.

Поширеним було вірування, що чорт (або ін. демонічні істоти) підкладав жінці в колиску своє дитя, одмінка, а її рідне дитя забирав. Зазвичай таке траплялося одразу після народження дитини. Існували уявлення, що підміна могла відбутися і під час вагітності жінки. У Середній Наддніпрянщині народження дитини з фіз. вадами (трьома головами, ріжками, кігтями на ногах) пояснювали тим, що таким «обмінчам» Бог покарав батьків за працю у свято. Від звичайних дітей одмінок відрізнявся тим, що мав надто маленьку або, навпаки, надто велику голову, роги, довгі вуха, тонкі ноги, великий живіт; він не ходив, не ріс та ненажерливо їв. Поширеними були історії про те, як люди дізнавалися, що вони виховують «одмінка», і за порадою «знаючих» позбавлялися його, повертаючи «чортам».

Вірування в те, що вихор — це чорт або у вихорі всередині сидить чорт чи певна неконкретизована демонічна істота, було поширеним на території України, а в деяких місцевостях не втрачає своєї сили і сьогодні. Вихор українці ще називали «чортовим весіллям». Його могли бачити однією з іпостасей нечистого духу, чорта. Напр., на Волині вихором називали чорта, що грає весілля. На Слобожанщині, Півдні, Холмщині та Підляшші вірили, що вихор це і є чорт. На Центр. Україні, Слобожанщині, в Галичині, Поліссі, Карпатах були зафіксовані погляди на явище вихору як на весілля демонічних істот. Існували уявлення і про те, що вихор — це чортовий танець.