Щезник

Щезник – це гірський дух з чортячого поріддя. Має загалом не злий але запальний характер, а разом з тим вражаючу силу, адже однією лише мелодією сопілки чи флояри здатний як зупинити час, так і позбавити розуму.

Непроханих мандрівників Щезник може заманити у хащі, скинути зі скелі, навіть наслати мор на ціле село. Але для цього злого духа потрібно серйозно роздратувати.

Щезнику властиво стрімко з’являтися, звуками флояри скликати все живе до танцю, і так само стрімко зникати. Він має безліч образів, перевтілюється то на гарного юнака з козлячими копитами, то на справжнього чорта, червонооку потвору. Може постати в образі будь якого звіра, птаха, чи обернутися пеньком, каменем, деревом.

«На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…» — розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. «Є мої кози… Є мої кози…» — заскакали радісно згуки…» (Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»).

Щезник живе в неприступних печерах. Мешкає в лісі, на скелях, біля води. Досить хоробрі люди приходять на пошуки Щезника, та інколи бачать його. Головне втекти перед сутінками, а також не піддатися магічним звукам сопілки чи флояри. Щезник з легкістю може зупинити час й відібрати розум слабодухих.

Образ Щезника перетинається з римським Фавном та грецьким Паном. Ці міфологічні істоти також вважалися лісовими духами, живущими в хащах або печерах поблизу шумливих джерел. Вони нерозлучні з сопілками, вміють розмовляти лісовими голосами, мають козлячі ноги, бродять невидимими духами. Напівкозлами були й Сатири. Великим було їх захоплення музикою, флейта — один із основних атрибутів Сатирів. Однак, вони славилися пристрастю до алкоголю та надмірною сексуальною активністю, чого не скажеш про наших пристойних Щезників.

Эта запись защищена паролем. Введите пароль, чтобы посмотреть комментарии.