Азазель

Азазель  — злий демон пустелі, біблійний персонаж. Азазель — впавший ангел, один з лідерів ангелів-Стражей, які вступали в шлюби з земними жінками (Книга Еноха, близ. 2 ст. До н. е.). Він навчив чоловіків виготовляти зброю, а жінок — використанню дорогоцінних каменів, прикрас і мистецтву розфарбовування обличчя (косметиці). Азазель надихнув інших ангелів на бунт проти Бога. За це, за наказом Всевишнього, він був прикутий  до гострих скель в пустелі Дудаель і покритий темрявою до Судного дня, коли він буде кинутий в вічний вогонь.

Найкраще пояснення етимології імені Азазель полягає в тому, що це метатезована форма «zz ‘l», що означає «жорстокий бог» або «гнівний бог». Це спирається на стародавні близькосхідні паралелі.

У Книзі Еноха стверджувалося, що в Судний день Азазель буде «кинутий в жар», подібна кара призначається йому і в «Апокаліпсисі Авраама»: «Будь же горючим вугіллям в печі землі! Іди, Азазель, у ті частини землі, де нічия нога не ступала. Бо твоя спадщина — на тих, хто з тобою» (14:5—6). При цьому Азазель виявляється одночасно і впавшим ангелом, вкинутим в пекло, і «владикою пекла, спокусником людства», і уособленням самого пекла – місця мук для грішників.

Азазель згадується у зв’язку з ритуалами Дня Спокути. Цього дня первосвященик кидав жереб:

«І візьме двох козлів і поставить їх перед Господом біля входу до скинії зібрання;
І кине Аарон про двох козлів жереби: один жереб для Господа, а другий жереб для відпущення.
І приведе Аарон козла, на котрого випав жереб для Господа, і принесе його для приношення за гріх,
А козла, на котрого випав жереб для відпущення, поставлять живого перед Господом, щоб ним звершити спокуту і відіслати його в пустелю для відпущення…
І покладе Аарон обидві руки свої на голову живого козла, і сповідає над ним усі беззаконня синів Ізраїля і всі переступи їхні, і всі гріхи їхні, і покладе їх на голову козла, і відішле з певним чоловіком у пустелю.
І понесе козел на собі всі беззаконня їхні на землю безлюдну, і випустить він козла в пустелю.»(Левіт 16:7–10, 21–22)

Згідно з Першою книгою Еноха, в пустелю Азазеля загнав ангел Рафаель за наказом Бога:

«Зв’яжи Азазела по рукам і ногам і поклади його в темряву; зроби отвір у пустелі, яка знаходиться в Дудаелі, і пусти його туди. І поклади на нього грубий і гострий камінь, і покрий його мороком, щоб він залишався там назавжди, і закрий йому обличчя, щоб він не дивився на світ! І в Великий Судний день він буде кинутий у жар.» (Єнох 2:35–37).

Дудаель (івр. dud «котел», «горщик» + Ель «божество», «божественність» — букв. «Котел Бога») є місцем ув’язнення Азазеля. Це описано в Книзі Еноха, розділ 10, вірші 4—7. Також мається на увазі, що Дудаель є в’язницею всіх занепалих ангелів, особливо злих Стражів, вхід до якої на схід від Єрусалиму. В описі цього місця Дудаель іноді розглядається як область підземного світу.

В Іудейській пустелі є «гора Азазеля» (арабською Джабель Мунтар). В інших варіантах легенди про Азазель і Шемхазая є одна деталь, яка тут не відображена зовсім, але вона може бути істотна: ця пара ангелів прикута залізними ланцюгами в горах Темряви, і кожен рік ланцюги стираються до товщини пальця, і тоді вони мають право прийти в світ. І «…будь-який, хто зуміє осквернитися ними, може дізнатися у них таємниці чаклунства».

Деякі дослідники також вважають, що Азазель — це назва місця в пустелі, куди був відправлений цап-відбувайло, цей термін взятий як синонім «erets gezerah» (недоступна область) в Левіт 16:22. Левіт 16:10 також може пропонувати таке тлумачення: «і відправ його [козла] в Азазель, в пустелю». Йома 67b розуміє аза’зел як «жорстоку землю», приймаючи першу частину слова за «azz», «сильний, жорстокий». Форма «аза’зел» могла виникнути в результаті дублювання літери заїн: «езель», «могутній козел», вимовлялося як «езель» і, нарешті, «азель».

Є така теорія, згідно з якою слово Azazel пов’язане з арабським коренем «azzala», що означає «він відіслав», так що це буде стосуватися усунення гріхів за допомогою козла. На сучасному івриті фраза «lech l’azel» означає «йти в пекло».

Згідно з іншим тлумаченням, Азазель означає цапа. Слово «аза’зел» є скороченням (нотарикон), що складається з «ез», (козел) і азал, (піти), звідси «козел, що йде». Це тлумачення зустрічається як у Септуагінті, так і у Вульгаті і лежить в основі раввинської характеристики са’ір ха-мішталлеах, «посланий козел» у Мішна Йома 6:2. Фактично, саме така інтерпретація призвела до англійського перекладу «цапа-відбувайла» (від «біжучого цапа»), яке вперше з’явилося в англійському перекладі Біблії Тіндейла в 1530 року і звідки з’явилася фраза «цап-відбувайло».

Досить очевидним є зв’язок між Азазелем і козлоподібними демонами сейрім, яким ізраїльтяни приносили жертви (івр. ез «коза»), з яким, можливо, етимологічно пов’язане ім’я демона. Мабуть, йдеться про культ, який існував ще під час мандрів євреїв у пустелі: «Щоб вони у майбутньому не приносили пожертв своїх демонам(сейрім), за котрими блудять вони.» (Левіт 17:7).

Рабин Моше бен Нахман у своєму коментарі до Левіт 16:10 пише:

«Святий, нехай буде благословенний Він, наказує нам у Йом ха-Кіппурім (День Спокути), щоб ми випустили козла в пустелі «князю», який править пустелею, і це (козел) підходить тому що він — його господар, а руйнування і розтрата походять від його сили, яка, у свою чергу, є причиною іскор меча, воєн, сварок, ран, чуми, поділу і руйнування…Також у його владі знаходяться дияволи яких називають «руйнівниками» на мові наших рабинів і мовою наших писань «se’irim» (демони).»

Британський музей нещодавно придбав невелику колекцію рукописів із Тегерана, серед них є персидський переклад П’ятикнижжя. Те, що вже існував перський переклад П’ятикнижжя, що передує перекладу Якоба Тавусі, є предметом докладного розгляду багатьох дослідників. Переклад складається із 349 аркушів. Опис творіння протягом шести днів займає кілька аркушів, потім наводиться довгий вірш присвячений ангелу Азазелю. У цьому вірші говориться, що Азазель був одним із найбільших ангелів, які жили на небесах, і який навчав інших ангелів науці. Потім, коли був створений Адам, і всі ангели простяглися перед ним згідно з наказом Бога, Азазель не вклонився. Після цього слідує довга дискусія між Богом і ангелом. Цей мотив приводить нас до ісламської традиції, де Азазил (Ібліс) також відмовився вклонитися Адаму за наказом Бога.