Сабазій

Сабазій (ін.-грец. Σαβάζιος, Σαβάδιος, Σαβάσιος, Σαβάνδος, Σεβάζιος, Σεβάδιος, можливо також Савват, Сабацій) — верховний рогатий бог фракійців і фрігійців.

Лукіан зіставляє Сабазія з іншими фригійськими божествами — Атісом, Корибантом; в інших письменників Сабазій зближується з малоазійським і сирійським божеством місяця — Mên, ім’ям якого називалося село у Фрігії. Греки інтерпретували фрігійського Сабазія  і як Зевса , і як Діоніса  , уявлення про нього, навіть у римські часи, показують його завжди верхи на коні, володіючи властивим йому жезлом.

У пізнішу епоху формування античної міфології Сабазія вважали подавцем благ. На деяких пам’ятниках Сабазій називається «володарем всесвіту»; саме ім’я божества — загального кореня з санскр. sabhâdj, шановний, і з грец. σέβειν, шанувати.

Здається ймовірним, що фрігійці-переселенці привезли з собою Сабазія, коли оселилися в Анатолії на початку першого тисячоліття до нашої ери, і що походження бога слід шукати в Македонії та Фракії . Вважається , що стародавнє святилище Перперикон у сучасній Болгарії , відкрите в 2000 році , належить Сабазію.

Міф про народження Сабазія

Пристрасно закоханий у рідну сестру, Зевс задовольнив свою пристрасть, набувши вигляду бика; потім під виглядом того, хто кається і нібито оскопив себе він в лоно сестри вклав баранячі ядра: Вона народила дочку,  до якої теж загорівся пристрастю Зевс і в образі змії з’єднався з рідною дочкою; плодом цього був хлопчик Загрей з бичачою головою.

Як пише Діодор Сицилійський, Сабазій перший змусив вола орати землю, іншими словами став сіяти ячмінь.

За переказами, викладеними Орфеєм, його розірвали титани. В орфічних гімнах ця розповідь заповнена іншим, про те, як титани,  напали на дитину, розрубали її на шматки і пожерли. Вдалось врятувати тільки серце, яке ще тремтіло, і принесли його Зевсу, який або сам проковтнув серце, або передав його Семелі, від якої народився Діоніс — інший, юний Загрей. Титани були вражені перунами Зевса, і з їхнього попелу походять люди, що з’єднують у собі, таким чином,  божественно та людське начало, добре і порочне. Звідси в моліннях до Сабазія було вираз: бик породив змію і змія породила бика. За Феофрастом, його закликали, коли бачили неотруйну змію парей .

Іконографія Сабазия

Найчастіше Сабазія зображували у вигляді бородатого чоловіка у фригійському одязі та шапці, що однією ногою спирається на баранячу голову та руками, піднятими для благословення (з трьома піднятими першими пальцями та загнутими рештою -benedictio latina). Символом Сабазія у Фригії служив змій, а у Фракії Сабазій зображався у вигляді бика або людини з бичачими невеликими рогами. У фракійських містеріях Сабазій представлявся образ товстощокої змії (грец. όφις παρείας); у тому образі Сабазій перейшов і в містерії македонські.

Бронзова рука Сабазія

Сабазій також пов’язаний з рядом археологічних знахідок із зображенням бронзової правої руки в жесті benedictio latina. Рука, здається, мала ритуальне значення і, можливо, була прикріплена до скіпетра (як той, який ніс Сабазій на філіппопольській плиті). Хоча існує багато варіацій, рука Сабазія зазвичай зображується із сосновою шишкою на великому пальці та зі змією або парою змій, що оточують зап’ястя та перевищують зігнуті безіменний і мізинець. Додаткові символи, які іноді з’являлися на руках Сабазія, включають блискавку над вказівним і середнім пальцями, черепаху та ящірку на тильній стороні долоні, птаха, барана, безлисту гілку, тирс та Героя на коні . 

Культ Сабазія

Служителі Сабазія називалися σαβοι, так само як і місця його шанування; свята Сабазія оголошувалися вигуками εϋοϊ σαβοϊ. Супутниками та супутницями фракійського Сабазія були ті ж другорядні божества, що й у культі Діоніса: Пан, Сілен, сатири, наяди, німфи. Менади Діонісових оргій, вакханки, носили тут ім’я мімалонів, а служителі його — бесси. З Фракії шанування Сабазія рано перейшло до Македонії, переважно, мабуть, як містерій.

Культ Сабасія носив оргіастичний характер, учасники свят на честь Сабасія танцювали зі зміями в руках, зображуючи містичне поєднання Зевса та його дочки. Від IV ст. є свідчення оратора Демосфена про спосіб громадського вшанування Сабазія, у якому Есхін разом із матір’ю неодноразово брав участь. Екстатичні східні обряди, які в основному практикували жінки в Афінах, були об’єднані з риторичною метою Демосфеном, щоб підірвати свого супротивника Есхіна за участь у культових об’єднаннях його матері:

Досягнувши зрілого віку, ви підбурювали свою матір до її ініціацій та інших ритуалів і читали вголос культові писання… Ви потирали товстощоких змій і махали ними над своєю головою, вигукуючи Euoi saboi і hues attes , attes hues … 

Це були вуличні оргії, денні та нічні, що супроводжувалися гучним, безладним співом, гучною музикою на кімвалах та літаврах та своєрідними, надто вільними танцями. Учасники процесії (thiasos) прикрашали собі голову кропом і листям тополі, покривалися кривавими шкурами молодих оленів, стискали в руках товстих змій і трясли ними у повітрі і, здійснивши обряд очищення водою, глиною та висівками, вимовляли: «Я тікав від зла і здобув благо»; у денних процесіях чулися вигуки: ευοϊ σαβοϊ, ϋης άττης, άττης ϋης; вождя процесії старої нагороджували різними печивами з борошна та меду із ізюмом.

Найважливішим актом при посвяті новачків у таїнство було пропускання змії через одяг присвячуваного, причому змія сповзала по грудях до ніг, як символізуючи і нагадуючи любовні відносини Зевса і його дочки. За описом Страбона, ті самі обряди дотримувалися у фригійському культі Сабасія. Найбільш розбещені статеві стосунки  чоловіків і жінок становили одну із рис цих оргій. За запевненням жерців Сабазія, душі людські отримували в таїнствах божества очищення та відпущення гріхів. Є, до того ж, підстава припускати, що в містеріях Сабасія, як і в елевсинських обрядах, присвячені сприймали вказівки на безсмертя душі: у культі та молитвах воно знаменувалося вмиранням та вторинним народженням Сабазія.