Ібліс

Ібліс (араб إبليس, від арабського дієслівного кореня بلس Белаша, «відчайдушний») — джин, який завдяки своїй старанності досяг того, що був наближений Богом і перебував серед ангелів, але через свою відмову схилитися перед Адамом, був скинутий з небес. Після свого повалення Ібліс став ворогом людей, збиваючи віруючих з вірного шляху.

У деяких переказах йдеться про те, що Ібліса звали Азазіл (араб. عزازل, عَزَازِيل), аль-Харіс (الحارث), аль-Хаким (الحكم), Абу-Кардус (أبو ك у -Катра (أبو قترة), Абу-аль-Карубіін (أبو الكروبيين) та інші. Бог послав його придушити на землі заколот джинів, і той пишався своєю перемогою. Ібліс є джинном, створеним із бездимного вогню. Він має вільну волю, як і люди.

Одна легенда свідчить, що Аль-Харіс ( الحارث ) був юним джинном, взятим у полон ангелами і вихованим ними, він став одним із їхніх вождів. Після створення Адама Бог наказав своїм ангелам поклонятись йому, але аль-Харіс відмовився і став аш-шайтаном та батьком шайтанів. Пізніше його почали називати Іблісом.

Згідно з переказами, Ібліс живе на землі і очолює злих духів — шайтанів та джинів. У Хадисі від Пророка говориться: «Джанни були створені з бездимного вогню». Аль-Джанн іноді вживається для позначення Ібліса, як у наступному вірші Корану: «І Джанна (батька джина (тобто Ібліса) ми створили раніше (тобто раніше, ніж Адама) з вогню самуму (тобто вогню без диму)».

Ось, що говорив Пророк про Ібліса: «Його головна обитель [серед людей] — це лазня; його головні притулки — ринки та перехрестя доріг; його їжа — це все, що було вбито без проголошення імені Бога; його напій — все, що сп’янює його муедзін — мізмар (مزمار, музична трубка; тобто будь-який музичний інструмент); його Коран — поезія; його почерк — знаки ворожби; його мова — брехня; а його пастки — жінки.

Коран не зображує Ібліса як ворога Бога, оскільки Бог є вищим над усіма своїми створіннями, а Ібліс лише одне з них. Ібліс став невіруючим не через свій непослух, а через відмову впасти ниць перед Адамом. У Корані немає жодних згадок про ангельське повстання або про те, що Ібліс намагався зайняти трон Бога. Одним із пояснень відмови Ібліса поклонитися (суджуд) Адаму було те, що Ібліс вважав це поклоніння порушенням істинного єдинобожжя (таухід). Цієї точки зору дотримувався аль-Халладж і деякі суфії.  Згідно з ісламом, Ібліс не може бути причиною чи творцем зла у світі, він відіграє роль спокусника, який користується людськими слабкостями та егоїзмом, але існування зла було передбачено самим Богом. Ібліс діє тільки в рамках, дозволених Богом і є знаряддям божественного покарання.